Гуцули — нащадки бастарнів, а бойки – венетів?

 

До сьогодні історична та суміжні з нею науки не давали чіткої відповіді про походження двох українських субетносів – гуцулів та бойків.  Про етногенез  перших суперечки тривали ще з позаминулого століття до наших днів, обростаючи різними гіпотезами й теоріями,які, втім, не мали відповідного наукового обґрунтування. Здається, сьогодні цю прогалину заповнено у фундаментальній праці Віктора Кирія   та Любомира Сікори «Етногенеза арійських та до індоєвропейських народів». На наш погляд, згадана розвідка дещо па-іншому та  несподівано висвітлює питання етноегези праукраїнців у контексті етногенези арійських та до індоєвропейських народів. З цієї точки зору привертає увагу теза про спільне коріння трьох етносів – фракійців, кельтів та слов»ян, яка підтверджується письмовими та археологічними матеріалами. Генезис згаданих народів відбувався на території нинішньої України  і саме звідси тривала експансія цих етносів у Західну Європу, на Балкани та Індостан. З цього випливає важливий висновок, що наші пращури не були прийшляками з іранського нагір»я, а брали активну участь у цивілізаційних процесах  Європи.

Гуцули, кельтський двір

Віктор Кирій та Любомир Сікора також висловили власний погляд на етногенез гуцулів та  спробували зясувати походження цього етноніма. Тим більше, що  на сьогодні, з огляду на відмінний від власне українців антропологічний тип гуцулів ,побутують припущення про їх походження від кельтів, даків, римлян, волохів, сарматів тощо. Й справді,  чимало звичаїв та обрядів гуцулів,які досі збереглися у їхньому середовищі, — це ремінісценції  кельтсько-фракійських мотивів. Зокрема, мелодика пісень цього етносу близька до ірландського фольку,а відомий танець аркан прямо перегукується з не менш відомою застільною пісенькою бретонців та ірландців «Пий, сидр, Лау». Гуцульські обереги – натільні хрести – згарди – також подібні до так званих кельтських хрестів. А вигін худоби на полонину та запалювання величезних багать, між яких  проганяли стада, нагадує кельтське свято Бельтайн, яке відзначали першого  травня. Гуцульські ж трембіти чимось нагадують бойові сурми кельтів – карникси.  Так само як кельти, гуцули пускали річками розписані великодня яйця, які мали потрапити на острів благоденства, де проживали  загадкові рахмани. У міфології кельтів таким островом є Аваллан – прообраз Атлантиди.

Отож, на думку Кирія та Сікори, предками наших гуцулів слід вважати племінне об»єднання бастардів, які ще до початку  нової ери були локалізован у Нижньому Подунав»ї, Середньому Подністров»ї та на Балканах,зокрема, межуючи зі скордисками – кельтським племенем в ареалі рік Сава і Драва. Проте й самі бастарди не мають однозначної етнічної приналежності, бо одні античні автори вважали іх  германцями, другі – кельтами, треті – гетами, тобто північними фракійцями. І,власне, кожен з авторів був по3своєму правий, оскільки у випадку з бастарнами маємо  широке полі етнічне утворення, в якому  був присутнй і кельто-фракійський компонент, і сарматський, абсорбовані згодом на місцевому праслов»янському грунті.  Навіть сама назва «бастарни» означає «змішаний», «полукровок». Проте домінуючими у цієї народності все ж виявилися гето-дакійські та сарматські риси, тому антропологічний тип гуцулів близький до антрополічного типу нинішніх осетин  — прямих нащадків давніх сарматів,які майже у

чистому вигляді зберегли свій генофонд. У зв»язку з цим варто звернути увагу, що

 

первинна самоназва гуцулів – гут сул,де гут є назва готів, а «сул» з фракійської – гайок. То,можливо, десь тут криється таємниця походження етноніму гуцул?

А ось щодо іншого українського субетносу – бойків, то коріння його сягає до прикарпатських венетів, які були нащадками пост атлантичного іберо-лігурського етносу.Таємничі карпи, неври були галузками венетів, а відтак разом з племенами боїсків брали у часть у творення етногенези бойків. Якщо вдатися до аналогій, то іберський тип сьогодні найкраще зберегли баски і навіть їхня мова  більш споріднена з деякими мовами народів Кавказу, ніж з,власне, нинішніми європейськими мовами.